Menu

ARTIL відкриває таланти.

16-22 квітня у Києві відбувся уже восьмий щорічний фестиваль сучасних танцтеатрів «Zelyonka». Уперше за період свого існування, проект проходив на чотирьох майданчиках: НЦТМ ім. Курбаса, ЦСМ «Дах», МКЦ ім. Івана Козловського і «Мала Опера».

У фестивалі взяли участь танцювальні театри з України, Естонії, Польщі, Австрії та Бельгії. І уже вдруге у рамках фестивалю відбулося відкриття проекту «ARTIL». Це освітній проект для молодих хореографів, які під керівництвом досвічених кураторів Антона Овчіннікова, Христини Шишкарьової та Ольги Кебас мають можливість створювати власні вистави.

 MG 8830 web

Крім того, що сам фестиваль покликаний змінити позицію офіційної культури щодо сучасного танцю і дати можливість спектаклям сучасних танцтеатрів стати частиною сценічних майданчиків України, існує потреба також підтримувати хореографів на шляху до їхнього професійного становлення після завершення вишів. Адже до появи «Артіль» в Україні не існувало жодних платформ чи проектів, які б підтримували молодих хореографів у їхніх перших спробах створювати постановки сучасного танцю. Так, випускники вишів за напрямом «Сучасна хореографія» здебільшого відвідують лише майстер-класи відомих європейських хореографів, які зрідка приїздять до України. Натомість, творці «Артелі» надають як практичну, так і теоретичну допомогу під час підготовки роботи. При цьому роботи можуть бути імпровізаційними чи із повністю поставленою хореографією та злагодженою драматургією.

 MG 8852 web

Йдеться про сучасний танець, що сягає перформансу, має спільні риси з драматичним мистецтвом і нічого спільного з танцем як розважальним жанром, який знаходимо в телешоу. Сучасний танець – це суміш різних хореографічних напрямків, технік роботи з тілом. Це і стиль життя, й отілене існування внутрішнього стану людини; любов і кохання; заміна мові; свобода і сила духу; філософія, психологія і психотерапія. І, зрештою, це спроба пізнати себе, розвивати думки в рухах, тобто танцювати усвідомлено.

Завдяки «Артілі» минулоріч глядачі мали змогу долучитися до вистав молодих хореографів Тамари Максименко і Марії Бакало, Альони Снєжик, Дробиш Ольги, Юлії Віль, чиї проекти побачили світ завдяки співпраці із кураторами Антоном Овчінніковим (Київ), Христиною Шишкарьовою (Київ), Юлією Даниленко (Харків), Юлією Артеменко (Херсон), Ольгою Кебас (Київ). Це стало поштовхом для них створювати нові вистави та розвиватися як режисерам та перформерам.

Цьогоріч сцена побачила три роботи також із різних куточків України: Одеси, Львова та Кам'янця-Подільського. Це перформанси «ЗАбортом», «Людина-портрет» та «Навіщо дітям дорослі», що охопили тематику та проблематику людей різних соціальних верств та вікових категорій.

 MG 8909 web

«ЗАбортом» – вистава, наповнена глибоким символізмом, психологізмом та метафоричністю в рухах і декораціях, що оточують танцюристів.

Хореограф Тетяна Знамеровська (куратор: Христина Шишкарьова) підіймає жіночу тему насильства та вагітності. Це відображення боротьби із самим собою: власними переживаннями травми після насильства та потенційних радощів материнства. Біль від пережитого тягнеться за героїнею, ніби шлейф, але разом із тим для неї лишається відкритим питання: чи дати можливість з'явитися на світ новому життю.

 MG 8911 web

Яке рішення їй слід прийняти? Скільки жінок щорічно опиняється в такій ситуації? Вистава, окрім пластики та музики, залучає відео-супровід, у якому насильник розповідає про те, чому він так вчинив. А глядачеві уже лишається вирішувати погоджуватися з його думками чи ні. Чию сторону приймати. Кривдника чи скривдженої? Аргументами чоловіка слугують фрази про те, що дівчина була надто відверто одягнена, її червона коротка сукня була спокусливою і ніби вона сама ж «цього хотіла». Як наслідок, у дівчини з'являться багато питань до самої себе та оточення. Вона згадує те, що відбулося, знову і знову переживає страшні хвилини і не може примиритися з власним тілом, воно їй ненависне. Мінімум пластичних засобів у поєднанні з темою спектаклю робить його досить виразним. Так, драма передається у рухах із домінантою – фізичним театром. Драма інтелектуальна із дослідженням власних внутрішніх станів та простору в танці. Глядач змушений і співпереживати, і роздумувати разом із танцівницею. Дитина з'являється на світ із обличчям кривдника. І як дійсно вірно вчинити у такій ситуації вистава відповіді не надає. А лишає три крапки для роздумів глядачам над цією гостро-соціальною темою. У перформансі, таким чином, відбувається заміна одновимірності буття на багатовимірність. Адже глядачеві пропонується декілька реальностей: минуле (розповідь пережитого дівчиною та розповідь кривдника з відео-ряду), теперішнє (біль від переживання травми та паралельно зображується існування дитини від життя в утробі матері (завдяки декораціям) до народження) та майбутнє (рішення дівчини не здається остаточним, автор вистави лишає можливість роздумувати глядачеві). Так, хореограф вистави, Тетяна Знамеровська, після показу зазначає, що дуже важливим, на її думку, є відображення у сучасних танцювальних перформансах актуальних тем сьогодення.

 MG 8843 web

«Людина-портрет» – вистава Валерії Павлішиної (куратор: Ольга Кебас), що поєднала в собі contemporary dance та різні техніки роботи з тілом.
В елементах фізичного театру, повторюваних діях та рухах, подекуди у використанні ритуального ритму дві танцівниці намагаються зобразити одвічну внутрішню боротьбу. І не випадково писав Пітер Брук, що ритуальне використання ритму відкриває нам ті сторони життя, які на поверхні не помітні. У виставі «Людина-портрет» ідеться про Розум та Емоцію як повноцінні образи. І провокуюче питання: як знайти гармонію між розсудливістю та емоційними переживаннями? Чи це можливо? Так, одна із танцівниць представляє світ Емоції зі своїм темпераментним сприйняттям оточення, інша – виважений, розсудливий світ Розуму. А в рухах – відображення боротьби та спроби порозумітися один із одним. Цікавим рішенням стало використання свічки, що палає, яка обігрується в дуеті артистками. Свічка є потужним символом життя і смерті. І, можливо, не дарма тут вона починає палати саме тоді, коли Емоція та Розум гармонійно рухаються в дуеті. Так, вистава демонструє розмаїття рухів: вертикальний контемп, партер (на підлозі) і, зрештою, в парі. Спектакль став одним із не багатьох представлених на фестивалі, що були без словесного супроводу. Але разом із тим, наповненим «чистим» абстрактним танцем, який не потребує чіткого дешифрування. А спонукає до емпатії та релаксу під час перегляду. Адже світ асоціацій та алюзій є суб'єктивним і залежить від внутрішнього світу глядача та життєвого досвіду.

 MG 8876 web

«Навіщо дітям дорослі» – перформанс Дениса Гаврилюка (куратор: Антон Овчінніков), що звертається до завжди актуального питання свободи. У стосунках між батьками й дітьми часто виникає опозиція – свобода/обмеження. Засади й принципи виховання, догми у спілкуванні та все те, що диктує суспільство так чи інакше впливає на становлення дитини. Тато хоче, як краще? Тому інколи це закінчується нав'язуванням своїх думок? Тим паче, якщо йдеться про стосунки між батьком та дівчинкою-підлітком. Як дійти згоди та порозуміння? Щоб залишати за особистістю дитини можливість розвиватися, відчуваючи свободу й маючи повноцінне право вибору. Але разом із тим задовольнити бажання батька допомагати та опікати дитину. Так, у рухах танцівники демонструють і спроби батька повчати дівчину, вказувати на вірний шлях, ймовірні кроки, і спроби дати можливість дитині самостійно робити вибір та висновки. Але згодом стає очевидним, що найкращим варіантом є співпраця, робота у тандемі, що дає гармонію. Так, домінує медитативна хореографія, відсутність наративу, гра чистих форм танцю, що демонструють всі тонкощі роботи з тілом. Крім того, продемонстровано неабиякий артистизм виконавців у пластиці. Вони подекуди занурюються у густий реалізм, адже ніби не грають, а просто існують, створюючи цілісну історію в русі.

 MG 8913 web

Так, проект «Артіль» стає чи не єдиною в Україні можливістю відкрити нові таланти у сфері сучасного танцю. А танцтеатральні спектаклі є чи не найяскравішим прикладом форми сприйняття сучасного мистецтва. Стосовно сюжету (за його наявності), драматургії та основних мотивів нас не годують із ложечки. Не готують до певного емоційного відношення та інтелектуальних суджень. Описи до вистав здебільшого не пропонуються перед показом. А після показу митці відкриті вислухати усі конотації побаченого із вуст глядачів. Тут кожен має змогу бути самостійним та незалежним. І, звісно, розвиватися духовно та інтелектуально у русі.

Текст: Анна Люднова

Фото: Олександр Доловов

  • Оцените материал
    (0 голосов)
  • Опубликовано в СОБЫТИЯ
  • Прочитано 166 раз

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

Наверх

Подписка на новости